Людина створила культуру, а культура - людину. Людина реалізується в культурі думки, в культурі праці й культурі мови. Ослаблення зв'язків з культурою свого соціуму, втрата його мови, нехтування його звичаями негативно позначається на самооцінці вчинків індивідуума, до результатів колективної й індивідуальної діяльності.
Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності. Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську і навпаки чомусь перестали сприйматись як "пляма на службовому мундирі".
Цей коментар написаний на вимогу практики. Багатьом відомі муки слова - як написати, яке слово вибрати, як перекласти… Літературно правильні в цілому слова, вирази, якими користуємося, не завжди забезпечують нормативність нашого мовлення. Щоб порозумітися, мало знати окремі слова, треба вміти поєднувати їх, правильно відтворювати сказане на письмі. У дотриманні літературних норм є чимало труднощів, які нерідко призводять до помилок. Останні особливо помітні в мові засобів масової інформації, а також в усному мовленні.
Свідоме ставлення до слова, шліфування мовного стилю пов'язане насамперед із проникненням у лексичні скарби мови. До цікавих мовних явищ, безпосередньо пов'язаних із багатством словникового складу, з питаннями культури мови, стилістики, належить паронімія.
Паронімами в українській мові називаються слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значенням і написанням: абонент - абонемент, дипломат - дипломант, афект - ефект, громадський - громадянський, хронікальний - хронічний та інші. Мовознавці давно звернули увагу на існування таких близькозвучних слів, на відмінності між ними у значенні та на можливі помилки у їх вживанні. Проілюструємо це на конкретних прикладах.
В усній мові часто сплутують такі два слова, як адрес і адреса. А втім, сучасна літературна норма вимагає їхнього розрізнення. Виникнувши з одного джерела, обидва іменники прийшли в українську мову різними шляхами і в різний час. Адрес - із французької через російську, адреса - з німецької через польську. Якщо слово адреса закріпилося як назва місця мешкання людини чи розташування установи, то адрес має значення "урочисте ювілейне привітання". Порівняйте: Де ж, скажи, тепер твоя адреса? На яких дорогах і вітрах? (А. Малишко) і З нагоди 50-річчя вручили вітальний адрес (З газ.).
Від одного кореня (людяний, людський) ведуть своє походження слова гуманний, гуманістичний і гуманітарний, проте всі вони різняться своїм значенням. Прикметник гуманний частіше вживається для характеристики особи людяної у своїх вчинках, діях, ставленні до інших. Гуманними можуть бути колеги, вчителі, друзі. Також широко вживаними є поєднання прикметника гуманний з абстрактними поняттями мета, завдання, суспільство. Словом гуманістичний не можна характеризувати внутрішні якості людини. Зазвичай воно позначає суспільно-політичну, ідеологічну сферу людської діяльності. Відповідно може сполучатися з іменниками ідеал, ідея, характер, місія, діяльність та ін. Натомість прикметник гуманітарний пов'язаний із суспільними науками, що досліджують проблеми розвитку людського суспільства. До них належать філософія, історія, філологія, мистецтвознавство та інші. Тому не можна сказати викладання гуманних чи гуманістичних дисциплін, а тільки гуманітарних.
До нових запозичень належить слово комунікабельний, що служить переважно для характеристики людини, з якою легко спілкуватися, мати ділові стосунки. Це слово треба відрізняти від паронімічних комунікаційний і комунікативний. Якщо перше має значення "який стосується комунікації - шляхів сполучення, транспорту, ліній зв'язку тощо", то друге тлумачиться - "той, що стосується комунікації як спілкування, інформації". Порівняйте: комунікаційні труби і комунікативна функція мовлення.
Інша паронімічна пара - копіткий і кропіткий. Роботу, що вимагає багато часу, зусиль, називають копіткою, наприклад: копітке дослідження, копіткі розшуки. Людину, що витрачає на свої дії багато часу, зусиль, взагалі робить щось повільно, називають копіткою, марудною. Тоді як кропіткий має ті самі значення, за винятком "повільний в роботі, в рухах". Вважають, що слово копіткий споріднене з копатися, тобто робити щось повільно, тоді як походження прикметника кропіткий не з'ясоване, частіше його пов'язують із дієсловом клопотатися.
Часто, зокрема в усному мовленні, плутають слова особистий і особовий. Особистий - це індивідуальний, такий, що стосується окремої конкретної особи, належний особі: особиста власність, особиста думка, особисте життя. Слово особовий - такий, що стосується особи взагалі, багатьох осіб: особовий склад, особова справа та ін. Крім того, прикметник особовий уживається як граматичний термін: особове дієслово, особовий займенник.
Уміння розрізняти паронімічні слова і правильно вживати їх у мовленні - неодмінний складник культури мови. Оволодіти мовними нормами -завдання кожної культурної людини.
Тетяна ВІЛЬЧИНСЬКА, доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка.
Теги → мова статті Тернопіль Тетяна Вільчинська укрнет
